місто випило все твоє життя. зомбі (?)
на дні твоїх думок і почуттів залишилося кілька жовтих листів. і пожовкле листя. на підвіконні стоїть недопита кава. вона вже холодна... але...я знаю, у тебе дивні стосунки з нею,але для мене цей запах пов"язаний з тобою. Такий же терпкий і наглий. ти.
на вікні залишилися сліди від рук: она малесенька..інша трохи більша. дивно..але ми залишили їх цього літа. а вже осінь..глибока і холодна. як згорівші почуття. були глибокими, стали холодними.
телефонний дзвінок розірвав твою тишу. такий звичний для тебе звук почав раптово дратувати. ти так і не взяв слухавку. все потім зкинеш на лажового оператора і відсутність зв"язку в твоєму мозку.
немає необхідності відповідати на запитання,які через хвилину не будуть вартими навіть спогадів. пояснювати речі,які не можливо передати людською мовою...
-алло!
-це я..
Слухавка мовчала. Слухавка думала. Всього мить. І за цю мить ти встиг сотні раз померти. Застигло все навкруги. Небо, птахи в ньому.
-це ти?? - злякано-здивовані інтонації, падають і руйнуються будинки...
-я...
-навіщо ти звониш?-нерозуміння,звук скла,що розбилося...дзвін...останній...
-не знаю... можна я приїду?
-навіщо?- байдужість, біль, пустота, вакуум, тиша...все..нічого...остання крапка...
а це буде(?) лише через рік. а зараз зупинився час. нас немає. і нічого не було.
хто я?