мені не добре. і не погано. мені не ніяк. немає апатії. я можу щось відчувати. я посміхаюся. але щось не те..чого не вистачає.. а чого-не можу зрозуміти.
втеча з пар,заради примарної здогадки,що хтось буде там... очікування смс *от дура,мля*.. гіпноз контактів асі..
і причина навіть не в тій конкретній людині.
причина в мені. я знаю,що чогось бракує. що щось таке важливе і необхідне втрачаю...
сіла на дієту. можливо занадто голосно сказано,але.. за вчора 3 літри мін.води,1 літр соку і салат з капусти і моркви=) сьогодні-грейпфрут,2 літри води,гречка(без солі та масла) і той самий салат(але свіжий)))
я не хочу їсти. хочу спати. не очікую від себе чогось неймовірного. я хочу... що?
я хочу бути необхідною.взаємно необхідною.
я хочу того,що не відчувала вже так давно...я готова віддати багато за те,щоб не існувати,а жити для когось.
і щось тоненьке розривається в мені.
та ще й ця погода. відчувається байдужість до тебе усього світу. коли сонце і тепло-виходиш в місто,ідеш по давно відомому шляху прямо,прямо.. ти бачиш людей,які не мають нічого спільного з тобою.але.. ти забуваєш,що зараз немає тебе.
я люблю київ.
не хочу літа. що там робити? скільки вже можна??
чому ви не цінуєте того,що у вас є? чому своєї похмурістю ви спаплюжуєте те,що так необхідне.
навіщо малювати все в сірих фарбах,якщо потім без цього не можете жити?
навіщо тягнетесь написати смс,але в останній момент відступаєте.. пере чим? перед коханням?
все наполовину. не до кінця. розтягуєте задоволення,щастя,біль,розпач..не можете відчути все відразу,захлинутися цим. ви так і помрете. наполовину.
стомилася робити перші кроки. воно того не заслуговує. чи я не заслуговую?
*давай домовимося про зустріч. я не маожу бути наодинці з власним життям.*